Верховний Суд вимагає перевірити конституційність обмежень прав і свобод громадян під час карантину

29 травня 2020 року Пленум Верховного Суду звернувся до Конституційного Суду України з поданням щодо конституційності встановлення обмежень на час карантину, передбачених положеннями окремих нормативно-правових актів, ухвалених Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України.

Як наголошувалося на засіданні Пленуму, Верховний Суд з розумінням ставиться до ситуації в державі, що склалася у зв’язку з поширенням на території України COVID-19, та в цілому підтримує заходи, спрямовані на подолання зовнішніх і внутрішніх загроз безпеки та захист здоров’я громадян, які не суперечать Основному Закону України.

Водночас результати аналізу окремих положень постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів», Порядку здійснення протиепідемічних заходів, пов’язаних із самоізоляцією, затвердженого постановою КМУ від 20 травня 2020 року № 392, та  розпорядження КМУ від 14 березня 2020 року № 287-р «Про тимчасове обмеження перетинання державного кордону, спрямоване на запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», а також окремих норм Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» дають змогу зробити висновок, що їхня сутність і практична реалізація, на переконання Пленуму Верховного Суду, не відповідають Конституції України.

Зокрема, передбачене Кабінетом Міністрів України здійснення протиепідемічних заходів, пов’язаних із самоізоляцією, обмежує право особи на свободу пересування.

Також обмеження діяльності авіаперевізників, закриття пунктів пропуску через кордон прямо суперечать конституційним гарантіям. Цим порушується право осіб вільно залишати територію України, яке може бути обмежене лише законом, а не актами Уряду. Так само рішенням органу виконавчої влади не можна встановлювати обмеження права громадян на мирні зібрання.

Згідно з  Конституцією України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Однак установлені Урядом положення щодо самоізоляції осіб, які досягли 60 років, а також дозвіл одним суб’єктам господарювання працювати, а іншим – ні, суперечать цим гарантіям.

Крім того, як зазначено в поданні Пленуму ВС, акти КМУ обмежують інші конституційні права, що можливо лише в умовах надзвичайного або воєнного стану: права на підприємницьку діяльність і на доступ до медичної допомоги.

Законом № 553-IX внесено зміни до ст. 25 Бюджетного кодексу України та встановлено, що тимчасово, з дня набрання чинності цим Законом до 1 січня 2021 року, не застосовуються норми ч. 1 ст. 25 цього Кодексу. Цією частиною передбачено, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Прийняття зазначених змін призведе до невиконання рішень судів, що суперечить положенням ст. 129-1 Конституції України, відповідно до якої судове рішення є обов’язковим до виконання.

Водночас, на думку Пленуму ВС, Законом № 553-IX, яким до завершення карантину обмежено заробітну плату та грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ, а також народних депутатів України, суддів, прокурорів та інших осіб, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, здійснено непропорційне втручання в майнові права цих осіб.

Аналіз відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, свідчить про те, що це обмеження торкнеться лише 1 % фактично працюючих державних службовців. При цьому аналіз спеціального законодавства, яким визначено рівень оплати праці, зокрема, членів КМУ, народних депутатів України, прокурорів, показує, що більшість працівників бюджетних установ та органів державної влади взагалі не зазнають негативних наслідків у питаннях матеріального забезпечення у зв’язку з прийняттям Закону № 553-IX.

Отже, цим Законом здійснено непропорційне зменшення суддівської винагороди щодо матеріального забезпечення інших працівників бюджетних установ, а це, у свою чергу, порушує засади незалежності суддів.

Пленум ВС попросив КСУ визнати провадження за цим поданням невідкладним і розглянути його в строк, який не перевищує один календарний місяць.