ФАБ-500 з неба: бомбардування вулиці Чорновола у Чернігові: як це було

Щонайменше шість авіабомб ФАБ-500 скинув російський літак на житловий масив у центрі Чернігова — на вулиці Чорновола та Богуна. Вони падали на житлові будинки, у двори, на тротуар, де в черзі за ліками стояли люди.

Пригадаємо хронологію подій 3 березня 2022 року.

"Обережненько тільки ж, пригинайтеся"

Олександрі Степурі 70 років. Половину свого життя вона прожила в будинку на вулиці Чорновола 15 у Чернігові.

Будинок Олександри на вулиці Чорновола 15 у Чернігові. ФОТО: Суспільне Чернігів

 

Олександра Степура. ФОТО: Суспільне Чернігів

10 лютого 2023 року ми піднялися із жінкою у її зруйнований будинок. За словами жінки, вони з чоловіком працювали на будівництві і самі облаштовували собі квартиру, як хотіли.

"Вам не страшно підніматися? Ні? Бо я не боюсь. Я ходжу туди. Обережненько тільки ж! Пригинайтеся, бо ми вже звикли ходити".

Сходи, які ведуть до квартири Олександри. ФОТО: Суспільне Чернігів

 

Чорновола 15. Чернігів. ФОТО: Суспільне Чернігів

"Страхіття, так?"

Жінка веде сходами багатоповерхівки. Пройшли і повз закриту квартиру доньки. Родина втратила два житла в будинку на Чорновола: матір з донькою жили в одному під’їзді – на третьому і п’ятому поверхах.

 

Сходами багатоповерхівки на Чорновола 15. ФОТО: Суспільне Чернігів

"Треба викрутку брати відкривати. Нема ж нічого. Все побите або вивезене, а що не вивезене, то покрадене. У мене на згарищі і то позбирали".

Ми прийшли до оселі жінки. Вона показала, що залишилося після…

"Ось тут обережненько, щоб за двері не зачепилися. Тут морозилка стояла. Все, що треба було – було, а зараз купа попелу. Немає нічого".

 

Зруйнована росіянами квартира Олександри. ФОТО: Суспільне Чернігів

 

Те, що залишилось від квартири Олександри. ФОТО: Суспільне Чернігів

 

Олександра. 70 років. Чернігівка. ФОТО: Суспільне Чернігів

Сама Олександра під час бомбардування була у сховищі з усією родиною.

"Знаєте, в мене було відчутті, чого ж я пішла звідси? Загинули люди, і я б загинула. А потім трішки відійшла".

"Це вже по нам"

Чорновола 15-А, Чернігів. ФОТО: Суспільне Чернігів

Одна з бомб влучила у 14 поверх монолітної багатоповерхівки на Чорновола 15-А. Дмитро, Олександра і Ярослав були в цей момент поверхом нижче.

"В той день було багато тривог, прям максимально на той час, і через те, що їх було багато, ми якось розслабилися. Втомилася просто бігати з 13 поверху", – розповів Дмитро Губенко.

Дмитро та Олександра. ФОТО: Суспільне Чернігів

"Перше, що я викрикнув: «Це вже по нам». Почув один вибух, і вже другий вибух — прилетів і зніс двері, а на голову посипалася: штукатурка, пил, дим. Не було зрозуміло взагалі нічого, що відбувається. В шоковому стані, на стресі, на адреналіні, навіть не помічалося, як ті важкі двері кидалися. Їх відкинули і всі решта шляхів були вільними, бо вибуховою хвилею їх просто знесло", – згадує події 3 березня 2022 року Ярослав Ячний.

Ярослав Ячний. ФОТО: Суспільне Чернігів

Кадри задимленої квартири одразу після вибуху зняв мешканець новобудови Дмитро Губенко.

"Ми не бачили один одного, нас всіх повалило на підлогу і ми дуже перелякалися і почали один одного гукати, чи живі взагалі чи ні".

Квартира у диму, одразу після вибуху. ФОТО: Дмитро Губенко

 

3 березня 2022 року о 12:16 у Чернігові російський літак скинув бомби на житловий масив у центрі міста. На щільно забудованих вулицях Чорновола та Богуна слідчі прокуратури знайдуть місця розриву не менше шести авіаційних бомб. Про це прокурор у кримінальному провадженні Кирило Пугачов повідомив Суспільному у відповідь на запит. Вилучені на місці події уламки боєприпасу, за результатами судової вибухово-технічної експертизи, ймовірно – ФАБ 500.

Момент вибуху на вулиці Чорновола. ФОТО: скріншот з відеореєстратора очевидців

 

Перші хвилини після вибуху на вулиці Чорновола. ФОТО: Дмитро Губенко

Через тиждень після авіаудару правозахисна організація "Amnesty International" опублікувала попередній звіт: боєприпаси скидалися в безпосередній близькості один від одного і падали в лінію, як це зазвичай буває при бомбардуванні.

Як виглядало бомбардування на вулиці Чорновола у Чернігові. ФОТО: Суспільне Чернігів

"Коли я бачив тіла цих людей, і ці жахливі крики – тільки злість була"

Після вибуху люди евакуювалися у підвал будинку, де тоді вже перебували біля сотні людей.

"У людей був шок, все було брудно, все було задимлено і запилено. Намагалися якось комунікувати з ними, запитували, кому потрібна допомога, але багато хто навіть потребував її, то з дальніх секцій не міг підійти до нас. Була велика штовханина, люди перебували у шоковому стані", – розповідає заступник командира взводу роти ТОР Богдан Проскура.

Богдан Проскура. ФОТО: Суспільне Чернігів

"Перед очима постала дуже велика кількість загублених життів. Дуже багато людей отримали серйозні тілесні ушкодження, а дуже багато людей – загинули. Це був важкий момент і запам’ятається він на все життя".

Чорновола 15. Рятувальники одразу після вибуху. ФОТО: ГУ ДСНС України у Чернігівській області

Поліцейський Євгеній Польгуй приїхав на вулицю Чорновола одразу після вибуху. Дорога, тротуар, газони – все було кольору бетонної крихти. Люди просили про допомогу.

Євгеній Польгуй. ФОТО: Суспільне Чернігів

"Коли я бачив цих людей, тіла, які лежали, і ці жахливі крики. Тільки злість була, як і всього нашого народу".

Біля аптеки (перехрестя вулиці Чорновола, — ред.), люди стояли надворі у черзі за ліками. Євген бачив тут поранених і загиблих.

Чорновола 15. ФОТО: Суспільне Чернігів

"Жінка лежала біля дерева, підбігли і перевірили її, але вона вже була без ознак життя. В неї були посічені частини тіла. Біля автомобіля лежала жінка ще одна, але вона також була без ознак життя", – розповів Євгеній.

Дмитро Мурач – рятувальник, який один з перших прибув на місце авіаудару.

"Важко було в тому, що окрім нашого звичайного спеціального одягу, ми ще використовували бронежилети, бо в будь-який час ми могли піддатися повторному авіаудару, або обстрілу".

Дмитро Мурач. ФОТО: Суспільне Чернігів

Чоловік розповідає, в ту хвилину вони намагалися зайти в кожен підвал та в кожну квартиру.

"Коли я вийшов, я на кілька секунд завмер, бо все кругом палало, було в диму, в пилюці, кричали люди. Були рештки людей під ногами. Перші наші чергові зміни були направлені на проведення розвідки та пошук потерпілих".

Людей, які застали вибух у квартирах, рятувальники найчастіше знаходили вже на кухні, вони намагалися самі надати собі першу медичну допомогу.

"Ми намагалися знайти людей, які могли лежати на дивані, або під шафами, на полу. Піднімали: кожну шафу, меблі, речі… Намагалися знайти. Нам у цьому допомагали сусіди, бо деякі підказували, що, наприклад, у цій квартирі родина виїхала там можете не шукати – не втрачайте час", – розповідає Дмитро.

Та Дмитро знаходив.

"Знаєте, як вдома, аптечка на кухні знаходиться, то й вони намагалися прийти до кухні, взяти аптечку, там перебинтувати".

На вулиці Богуна 44 Дмитро дістав тіло жінки. ФОТО: ГУ ДСНС України у Чернігівській області

З однієї з квартир будинку на вулиці Богуна, 44, Дмитро дістав тіло жінки.

"В неї не було шансів, ми на той момент перебували у квартирі, а не в підвальному приміщенні. А ще там було руйнування перекриття. Температура була настільки великою, що навіть посипалося облицювання стіни. Видно нічого не було, бо все палало. На сходовій клітині ми нічого не бачили, вмикали ліхтарі і навмання".

"Загинуло 14 цивільних людей"

4 березня, на наступний день після авіаудару, Чернігівська ОВА оприлюднила кількість загиблих – 47 людей.

Пізніше, 14 січня, начальник обласної військової адміністрації В’ячеслав Чаус сказав, що загиблих більше – 54. На запит Суспільного прокурор у кримінальному провадженні повідомив, що станом на 21 лютого офіційно встановили загибель 14 цивільних людей в результаті бомбардування вулиці Чорновола. Таку розбіжність у цифрах пояснюють тим, що 3 березня російські літаки скинули бомби ще на дві школи у Чернігові в районі Подусівки, там також загинули і травмувалися люди.

"Що відчували в той момент? Треба рятувати життя!"

Дитяча обласна лікарня у перші хвилини почала приймати поранених після обстрілу на вулиці Чорновола. Це найближчий медичний заклад. Він знаходиться за 600 метрів від влучання авіабомб.

Дитяча обласна лікарня у Чернігові. ФОТО: Суспільне Чернігів

 

Коридор лікарні 3 березня 2022 року. ФОТО: Сергій Зосименко

У цьому коридорі лікарі та медсестри надавали першу допомогу. Люди сідали просто на підлогу, їм ставили крапельниці і обробляли рани. Саме тут, впродовж всього коридору могло перебувати до 30 людей.

"37 хворих протягом години, а були і дітки, і дорослі, і бабусі, і дідусі. В ранах, переломах, у свідомості, без свідомості, а всі хто міг, а це хто на руках, а хто на машинах, усіх везли до нас", – розповів завідувач ортопедо-травматологічним відділенням Микола Люткевич.

Микола Люткевич. ФОТО: Суспільне Чернігів

3 березня в дитячій обласній лікарні лишалося до 40 лікарів і медсестр.

Перев’язувальний кабінет травмпункту. ФОТО: Суспільне Чернігів

Зараз – це перев’язувальний кабінет травмпункту, тоді 3 березня, це була операційна.

"Де була кровотеча, то людям накладали джгут і пов’язки, допомагали і заносили поранених просто безперервно. Їх заносили далі у коридори і місця просто не було. Бо всі 37 людей не помістяться", – розказує Микола Люткевич.

Із 37 поранених, які поступили в дитячу обласну лікарню, було 12 дітей.

Коли генератори тухнули, каже лікар, то вони руками дихали за дітей. Це могло тривати не хвилину, а десятки хвилин, а іноді і години.

Ортопед-травматолог Сергій Надточій розповідає, що тоді працювали під адреналіном.

"Ми все це бачили перший раз у житті, у нас такого ніколи не було. Це було дуже складно".

Сергій Надточій. ФОТО: Суспільне Чернігів

Тоді на першому поверсі дитячого травмпункту розгорнули одразу три операційні кабінети.

"В нас на першому поверсі не було пристосованих операційних. Було прийнято рішення – відкрити операційні замість барокамери. І саме на першому поверсі була барокамера, оскільки тоді було моє чергування і чергування травматологів, ми прийняли оперативне рішення повністю звільнити це приміщення під операційну", – лікар-хірург Олександр Хорошок.

Олександр Хорошок. ФОТО: Суспільне Чернігів

Під обстрілами, згадує Олександр, оперували. Страху тоді не було.

"А що боятися? А що відчували в той момент? Треба рятувати життя".

У Чернігівській дитячій обласній лікарні досі залишаються речі, які нагадують той день, 3 березня 2022 року.

Ноші, які досі лежать у коридорі. ФОТО: Суспільне Чернігів

"Їх заносили безперервно. У нас ставало тільки чотири ноші, – а привезли 37. Не тільки нам бракувало допомоги персоналу, а навіть місця, щоб допомогти і зупинити кровотечу, накласти шину або зробити серцево-легеневу операцію, навіть робити це було проблемою", – згадує Микола Люткевич.

У лікарні і досі залишилась лампа, яка підключалася і примотувалося скотчем і працювала від акумулятора. Наразі, вона залишилась на тому ж місці.

Лампа, при якій оперували лікарі. ФОТО: Суспільне Чернігів

"Також набір для мінімальних втручань на своєму місці. Але коли треба перев’язати судину, закриту кровотечу, зробити життєвоважливі втручання, те що за хвилину може врятувати життя. Як кажуть, при всі катастрофах і військовій медицині, то концепція вона одна – правило «золотої години». Якщо за годину не допомогли, то багато кого ми просто втрачаємо", – розповів Микола Люткевич.

Набір для мінімальних втручань досі на своєму місці. ФОТО: Суспільне Чернігів

"Найдорожче вміщається просто в руці"

Після пережитих ФАБ-500 з неба, у героїв нашого репортажу змінився світогляд.

"Після того, що ми вижили в цьому бомбардуванні перевернулися всі цінності. Ти змінюєш свій світогляд повністю до всіх подій, до всіх матеріальних цінностей, ти розуміє те, як кажуть: «Найдорожче вміщається в дорожню валізу, а вміщається просто в руці». Коли ти можеш своїх найрідніших тримати разом в руці. Бо разом ми можемо пережити все", – сказав Ярослав Ячний.

Вулиця Чорновола. Чернігів. ФОТО: Суспільне Чернігів

"Мене переповнює гордість за те, що я українець. І взагалі відчувається таке єднання, якого раніше не було. Якщо раніше захід і схід їх якось ділили, то тепер ця межа вже просто зникла", – розповів Дмитро Губенко.

"Я іду і не знаю, і не боюся. Інші кажуть: «Чого ходити на згарище?». А я додому йду. Мені б тут зробили щось, я згодна буду чекати скільки треба, але ж тільки на цьому місці", – сказала Олександра Степура.