Розповідь переселенців з Києва: Альона і Єва

Це сьогодні Єва пустотливо грається в ігровій кімнаті Прилуцької дитячої лікарні, яка тимчасово замінила їй з мамою дім. 4-річна маленька красуня спускається з гірки та має на вибір з десяток смаколиків, та не знає яким поласувати. А ще двома тижнями раніше її мама не знала, чи виживуть вони з донькою.



З перших днів війни киянка Альона разом з 4-річною донечкою тікали від вибухів та обстрілів, які лунали поруч з їх будинком. Евакуаційним рейсом дісталися до села Макіївка, що на Чернігівщині. Та на декілька днів видихнули з полегшенням. Та спокій у Макіївці тривав не довго.

Коли московські орки дісталися села - все перевернули з ніг на голову: обгорілі кістяки домів, вирви від бомб, перерубані снарядами дерева та електроопори. Альона розповідає, ховалися у холодних підвалах від окупантів, ділилися з сусідами останнім та вірили що українська армія переможе. Щоразу коли Альона вмикає відео з обстрілами села, починає плакати.

Точка кипіння прийшла тоді, коли селом дві години поспіль рухалася колона ворожої техніки, руйнуючи все на своєму шляху, розповідає Альона.

Наступного дня Альоні з донечкою пощастило вибратися з окупованого села. Допомогли волонтери, які доставили жінку до Прилук. Тут їм надали прихисток у міській дитячій лікарні. Маленька Єва і досі тривожно спить та продовжує гратися в не дитячі ігри і малювати війну.

В Прилуках дівчата потроху починають звикати до звичного життя, хоча шрами на їх душах ще гоїтимуться ще дуже довго. Медичний персонал лікарні та волонтери дуже добре піклуються, зі сльозами вдячності розповідає Альона.

Та якби добре не приймали в гостях, дуже хочеться додому, кажуть переселенці. Альона з Євою мріють якомога швидше повернутися до рідного Києва, гуляти його ошатними парками, насолоджуватися величчю архітектури та знати що над головою не гримить і що вони в безпеці.