Ічнянщина після «рускава міра»

На Прилуччині найбільших втрат і руйнувань зазнала Ічнянщина. За час, поки триває війна, тут померло 44 людини. 26 мирних жителів загинули. З них 4-х не вдалося врятувати вже у лікарні. 22-х людей були розстріляно по селах.



Ічнянщина втратила 5 захисників України. Не усіх ще вдалося поховати. Справжній біль ічнянців – це села Більмачівка, Крупичполе, Сваричівка, Вишнівка, Припутні, Дорогинка, Бакаївка та Комарівка. Кількість будинків, які згоріли дотла, були пошкоджені чи зруйновані внаслідок ворожих обстрілів, зараз встановлює спеціально створена комісія.

Чи не найбільших руйнувань зазнало село Крупичполе. До війни тут проживало до 350-ти людей.

Зруйнований будинок – це дещо більше, це твоя душа, каже батько 8-ми дітей Григорій Коваленко. Він іде по цеглі, де ще декілька тижнів тому стояв його дім, у який він вкладав всю свою душу. Де смачно пахло обідом та його дітками. Найменшому ще немає й двох рочків, найстаршій донечці 16. Ось тут стояло дитяче ліжечко, у печі варилася вечеря, пригадує чоловік. Та мирне і спокійне життя роботящої сільської української родини порушили прокляті орки, які нещадно вторглися у їх простір та за секунду зруйнували те, що родина важкою працею наживала все своє  життя.

Зараз Григорій разом з родиною із 10-ти чоловік проживає у своєї сестри в Ічні. Каже - все відбудуємо. Порівняно зі смертю матеріальне нічого не варту. І пригадує хронологію подій того страшного дня, коли орки зруйнували його дім.

Це сьогодні Яна, Юра і Аня весело граються в пісочниці, ласують смаколиками від волонтерів, яких не бачили протягом місяця та потроху оговтуються від жахіть, які їм довелося пережити в умовах окупації села. 7-мирічна дитина пригадує, коли тікали від ворожих обстрілів кулі свистіли у них над головами. Та бажання жити було настільки сильним, що Бог дивом врятував їм життя.

Сваху Ольги Онопрієнко окупанти нещадно розстріляли в потилицю. Та це не всі жахи, очевидцями яких довелося стати цій жінці. Всю хроніку окупації, жінка щоденно фіксувала.

Частина вулиці Богдана Хмельницького ніби стерта з лиця землі. Поруйновані хати, подвір’я, скрізь розкидані рештки ворожої техніки.

На 68-му році життя Олександр зрозумів, що може бігти швидше за вітер, коли кулі свистять над головами власних дітей.

31 березня через Крупичполе йшла найбільша колона ворожої техніки. Саме цього дня орки чинили найстрашніші звірства. Лише дивом вдалося врятувати єдину місцеву школу від пожежі.

На околиці села Крупичполе по вулиці Травневій картинка немов із фільму жахів. В болоті досі залишається спалений орками танк наших воїнів.

Батьківський будинок старости Крупичпільського старостинського округу виглядає, немов решето. Внаслідок ворожих обстрілів тут все побито уламками снарядів, стіна дала тріщини, житло в аварійному стані.

Незабаром комісія встановить наслідки руйнувань від перебування на Ічнянщині ворожих окупантів. Та неозброєним оком видно, що наслідки насправді жахливі. Ніколи не пробачимо окупанту тих звірств і злодіянь, які вони вчиняли на нашій рідній українській землі, землі трудівників і хліборобів. Можна повернути матеріальні збитки, відбудувати житло, хоча й на це знадобляться роки, але навряд чи колись загояться рани в зболілих душах і серцях селян з маленьких сіл на Ічнянщині, які мов танками переїхали прокляті орки.