Ічнянщина, війна пройшлася по Дорогинці

Техніка окупантів, що застрягла на українських полях.

Самотня і налякана кішка Мурка ходить по руїнах, які залишилися внаслідок ворожих обстрілів у невеликому селі на Ічнянщині. Вже тиждень вона не втрачає надії знайти свого господаря Савовича та наполегливо блукає подвір’ями рідної вулиці в намаганні повернути своє колишнє сите і спокійне життя. Колись доглянута і пухнаста кішечка, сьогодні брудна і розгублена, ще не знає, що її Савович загинув внаслідок ворожих обстрілів і тепер вона бездомна, як і більшість тваринок у цьому та сусідніх селах на Ічнянщині.



Баба Ганна і сама дивом врятувалася від смерті, де тільки не ховалися від обстрілів розповідає старенька.

Ольга Михайлівна не може стримати сліз, коли згадує що довелося пережити їй з донькою-інвалідом в селі за місяць окупації.

За селом Дорогинка на Ічнянщині орки жили більше місяця. Перші дні вели себе більш-менш цивілізовано, розповідають селяни, а далі обжилися і почали знущатися з селян – стріляли по будинках як по мішенях в тиру, розстрілювали людей з автоматів, сокирами рубали техніку, яка траплялася на шляху.

Але справжні звірства у Дорогинці розпочалися тоді, коли ці покидьки зазнавали серйозних втрат, бо наші котики працювали чітко і злагоджено.

Чи не найбільше селян вразило те, як орки люто і ненависно сокирами порубала автівку швидкої допомоги, яка стояла в селі та рятувала людські життя.

За час окупації у селі Дорогинка перевернулося до тисячі одиниць ворожої техніки.

Села на Ічнянщині – це суцільні руїни. Руїни не тільки донедавна світлих та затишних будинків. Руїни людських доль. Жахіття окупації в кожному слові, але в очах селян велика віра і надія на перемогу.