Велика Дорога, розповідь того, хто бачив "асвабадітєлєй"

Володимир Мазко 30 років пропрацював директором Ніжинської автошколи. А після виходу на пенсію втік від міської метушні на лоно природи до села Велика Дорога. Облаштували собі тут з дружиною справжнє сімейне гніздечко. Розмірене спокійне життя без поспіху та метушні йшло стареньким на користь. Завжди свіжі овочі та фрукти без ГМО з саду і городу та запашний мед з власної пасіки.



Та спокій у селі Велика Дорога обірвався вже 24 лютого, коли до села зайшли ворожі російські війська і облаштували тут свій штаб. Про їх присутність красномовно сповіщали постійні обстріли та бомбардування, внаслідок яких сільські хати займалися, мов сірники і палали в полум’ї розповідає Володимир.

У селі Велика Дорога найбільше постраждав так званий куток Почекіне. Майже кожна хата тут пошкоджена або випалена вщент.

Пан Володимир, який все своє життя пропрацював на керівній посаді, дуже важко переживав як 19-річні сопляки зневажливо і зверхньо ставилися до людей похилого віку.

Про нашестя рашистської орди у селі Велика Дорога красномовно сповіщають не лише поруйновані і випалені цілі людські хати і подвір’я, а й покручені і понівечені відбійники на щойно відремонтованій автотрасі.

Та пережите селянами у Великій Дорозі - це квіточки порівняно з тими звірствами, які довелося витримати дітям пана Володимира у Бучі, зітхає чоловік.

За що відновлювати поруйноване подвір’я пан Володимир не знає. Та й сили вже не ті, що в молодості, бідкається чоловік. Найбільше люди бояться продовольчої кризи, їх непокоїть що більшість полів і досі не зорані. Щоб не було голоду селяни цього року мають намір посадити вдвічі більше городини.

А ще пан Володимир бідкається, що цього сезону буде без меду. Бо кудись зникли усі бджоли з його пасіки.

На городі у чоловіка купа хламу – такі наслідки приходу «рускава міра».

Селянам з Великої Дороги дуже бракує робочих рук. Бо всі переважно пенсійного віку. Волонтери переважно везуть гуманітарку.

Пан Володимир і досі не може оговтатися від пережито, тільки починає потроху відновлювати господарство, як перед очі знову постають сусідські хати, ущент випалені війною.

Ось так замість спокійної і щасливої старості колишній директор Ніжинської автошколи пережив страшенний стрес. Такого жахіття навіть у страшному сні він не міг собі уявити.