Заради порятунку онука перетнути кордони 4 країн!

Врятований онук Сашко.

За порятунком 11-річного Сашка з окупованого Донецька спостерігала вся країна. Бабусі із селища Дружба на Ічнянщині, яка заради онука перетинала кордони чотирьох країн, допомагали усім світом.



Ця тендітна, але така мужня, смілива і сильна духом жінка ризикувала життям, але не відступилася від мети – повернути хлопчика додому. Бо поранена дитина 3 місяці сама-самісінька пробула в лікарні чужого міста, де ведуться активні бойові дії, ризикуючи потрапити до інтернату. Для Людмили Сірик Сашко - рідна кровиночка, бо змалечку проживали всі в купці. Хлопчик у Дружбі народився, виріс, тут ходив до дитячого садочка, а згодом до школи. Але життя так склалося, що його мама вдруге вийшла заміж і рук тому була змушена переїхати жити до Маріуполя.

Та повернутися на рідну Ічнянщину Сашко з мамою не встигли. На заваді стала війна, яка жорстоко увірвалася в долі мирних людей.

Справжнє пекло в Маріуполі почалося в березні, пригадує Сашко. Тоді Сашко бачив маму востаннє. Їх безжально розлучили. У малого забрали телефон, тому зв’язатися з рідними не було жодної можливості. Бабуся місця собі не знаходила. А згодом зовсім випадково односельці натрапили на оголошення в соцмережах, що 11-річний хлопчик з Дружби шукає бабусю.

І з цієї хвилини почалася масштабна операція з порятунку Сашка. Людмила остаточно вирішила, що не залишить рідного онука напризволяще. Навіть якщо їх не випустять з окупованого Донецька, лишиться з хлопчиком там. Паперова тяганина з документами зайняла не один місяць, розповідає жінка. І в цьому їй допомагали посадовці усіх рівнів, починаючи з міської голови Ічні Олени Бутурлим.

21 червня розпочалася ризикована подорож Людмили Сірик, яка лише в одну сторону тривала 4 доби.

В Донецьку Людмила пережила купу допитів, проте Сашка бабусі з горем навпіл віддали. І відчайдушні ічнянці вирушили в довгу дорогу вже до рідного дому.

Вдома вся ічнянська громада радо зустрічала Людмилу з онуком, бо мабуть не було жодної людини, яка б не вболівала і не допомагала об’єднатися рідним людям.

Після порятунку онука, тепер Людмила понад усе мріє віднайти доньку, маму Сашка.

Сашко потребує серйозного лікування і операції. Бо після осколкового поранення лівим оком дитина дуже погано бачить. А дорогоцінний час у Донецьку було втрачено.

Сьогодні Сашко весело бігає в квача з друзям, ганяє на велосипеді та потроху оговтується від пережитого пекла війни. Але ті чорні дні страшним тавром назавжди залишили відбиток у дитячій пам’яті. Найбільше хлопчик мріє обійняти маму. І страшні думки - як їй там живеться у полоні? - ані вдень ані вночі не йдуть дитині з голови. А ще в Маріуполі у дідуся й бабусі залишилася маленька рідна Сашкова сестричка. Але після героїчного порятунку родина щиро вірить, що добро переможе зло і вже зовсім скоро вся родина об’єднається.