путін не може перемогти Україну

Практично чотири місяці знадобилося бункерному стратегу для того, щоб зрозуміти, що "тут щось не так". Така омріяна та "легка", за доповідями та прогнозами найближчого оточення, перемога, перетворилася на якесь примарне "ось-ось", до якого з кожним днем все далі і далі… Про те, що "легкої прогулянки до Києва" не вийде, путін зрозумів вже на початку березня. Але, щоб таке! 

"Друга армія світу", оснащена новітньою "аналоговнєт" зброєю, раптово перетворилася на збіговисько мародерів та злочинців, які не здатні до реальних бойових дій ні з ким, окрім цивільного населення. Та й то, пам’ятаючи про "гадяцьке сафарі", не завжди досягає перемоги, а залишається "органічним добривом" на полях та у лісах України.

Новоімперський "колосс" виявився навіть не на "глиняних", а на "ватних" ногах. І, до цього, ще й без голови… Був би "з головою", – ще б на початку березня зупинив агресію та втік додому, готуючись до виплати репарацій та посипаючи голову попелом. А то й зовсім не починав згубну для росії "спецоперацію", розуміючи власну неспроможність та нікчемність спроби "підкорити" країну, яка всю свою історію прагнула свободи та незалежності від будь-яких "панів" та "царьків".

Та "з головою" у кремля і його довічного керманича завжди були проблеми. "Красти й брехати" – саме під таким гаслом проходив і проходить навіть зараз весь життєвий цикл російської влади. Красти у свого власного суспільства, врешті-решт довівши його до стану кріпаків-жебраків, якими так легко керувати та спрямовувати у безодню. Красти у інших країн, маскуючи крадіжки "визвольними спецопераціями". І брехати… Постійно, будь-кому та будь-де.

Така "продумана стратегія поведінки" кремля не могла, зрештою, не привести до тотального занепаду країни, який кремль намагався виправити проведенням "блискавичної маленької визвольної війни/спецоперації" проти слабкого (як запевняло путіна його оточення) противника – незалежної України.

Навіть у кошмарному сні путін не міг собі уявити, що замість "легкої ходи" українськими степами новітніх "Армат", він буде змушений знімати з "консервації" іржаві Т-62, намагаючись за рахунок величезної кількості бронетехники часів "Холодної війни", яка залишилася росії у спадок від срср, хоч якось спробувати переламати незадовільну для росії ситуацію на фронті.

Був би путін "з головою", він би пригадав, чому у 2018 році влада змушена була відмінити плани колишнього військового міністра рф Сердюкова по утилізації застарілих бойових машин. Тоді, у патріотичному екстазі очікування новітньої зброї, хотіли знищити та переплавити 2500 Т-62, 2000 Т-64, 3500 Т-80Б, 7000 Т-72 і залишити у майбутньому не більше 2000 "Армат". Але вже у 2018 році стало зрозуміло, що серійна "Армата" – то є дуже далека та примарна перспектива, тому "старе залізо" – це "не так вже й погано" і стовідсотово краще, ніж "нічого".

Ось тому і тягнуться військові ешелони "старичків" Т-62 та Т-80, які вже давно визнані лише "умовно придатними" для ведення бойових дій з усієї росії на фронт. І така ситуація практично тотожна для усіх видів озброєння та спорядження російських загарбників. Горять "розконсервовані" танки та бойові машини піхоти, знищується артилерія 50-70 років, застарілі ракети регулярно "повертаються до дому", на місце запуску...

Від тотального знищення армію загарбника рятує лише величезна кількість спадку "смертоносного заліза" від колишньої "радянської військової імперії". За різними оцінками, на довгостроковому збереженні у росії знаходиться від 15 до 28,5 тисяч одних тільки танків різних модифікацій. Ворог технічно та морально слабкий, але його дуже багато. І це єдина загроза для України.

Путін не може перемогти Україну військовими технологіями та вправністю своїх вояків. Тому намагається компенсувати свою слабкість кількістю "гарматного м’яса" та звірячою злочинністю ведення цієї війни. Застарілий ракетний мотлох росіян, але начинений сотнями кілограмів потужної вибухівки, руйнує українські міста та вбиває мирних громадян.

Натомість Україна постійно збільшує кількість новітньої військової техніки та спорядження, яке надає її збройним силам міжнародна демократична спільнота "антипутінської коаліції" для захисту від злочинної російської агресії. Ворог нічого не може протиставити такій допомозі з боку міжнародного суспільства. У кремля не залишилося друзів. Ерітрея тут не допоможе, навіть якщо б і хотіла…

Тому європейська та американська зброя в руках захисників України вправно знищує московську орду, перемелюючи "на фарш" як застарілу техніку окупанта так і його, поки що, живу силу. За останні дні лише чотири американські реактивні системи залпового вогню HIMARS знищили одинадцять великих військових складів окупанта. А що буде, коли таких систем на озброєнні ЗСУ будуть десятки? Сотні?

Не допоможуть путіну ні "прихована" мобілізація, ні розширення вікового цензу для служби за контрактом, ні переведення на "військові рейки" практично зруйнованої санкціями та власними крадіями економіки. Україну йому не здолати. Не зламати волю до перемоги та єдиний дух Нації за допомогою підступних обстрілів та кривавих військових злочинів. Це все передсмертна агонія помираючого "колосса", який таким чином лише прискорює власну погибель.

Все, що залежить від України та українців для захисту своєї, Богом даної, землі та знищення ворога "всього живого" ми вже зробили і продовжуємо робити упродовж останніх чотирьох з половиною місяців. Єдине, чого нам зараз не вистачає – це термінового надання нашими партнерами достатньої кількості новітньої зброї для остаточного зламу ситуації на фронті. Україна обов’язково переможе! Але "ціна" та "терміни" нашої загальної перемоги демократичного людства над "світовим Злом" напряму залежать від розуміння світовою спільнотою того, що "війна в Україні" – це не якийсь "далекий" та "чужий" кривавий кошмар, який не має відношення до інших "тихих" та "спокійних" країн.

Війна в Україні насправді є війною між світовим Добром та Злом. І від результатів цієї війни напряму залежать мир та спокій не тільки Європи чи Америки, а й загалом – Світу в цілому.