«Думали, що це був ядерний вибух»: як росіяни розпочали наступ на Чернігівщину

За лічені дні до повномасштабного вторгнення, командувач військ оперативного командування "Північ" Віктор Ніколюк поїхав перевіряти готовність військ на кордоні. За старшого тоді у Чернігові лишається полковник Дмитро Брижинський, який до цього керував 93-ю бригадою "Холодний яр" і саме під його командуванням в жовтні 2021 року на Донбасі вперше застосували "Байрактар". 22 лютого, за два дні до вторгнення, він все ще не до кінця вірив у повномасштабне вторгнення.

"Я в глибині душі розумів, що можлива ескалація на Донбасі в районі ООС. Хоча до цього дві доби я додому повертався зі зброєю. Бо в голові були якісь думки, що, можливо, будуть якісь диверсії і є якісь "ждуни", які можуть використати ситуацію, щоб спрацювати проти керівного складу. Я повертався додому зі зброєю, машину залишав в одному місці. Навіть повертався, робив чотири кола довкола будинку. Ставив машину в одному кварталі, повертався пішки", — розповідає Брижинський.

Дмитро Брижинський. ФОТО: Суспільне Чернігів

Ввечері 23 лютого Дмитро Брижинський, призначений керівником штабу оборони Чернігова, отримує два повідомлення.

"От о 22:30 я отримав смс від військової служби контррозвідки про те, що завтра планується широкомасштабне вторгнення. І буквально через годину наступна смс про те, що це все фейк і інформаційний вкид. Тобто, тут можна по-різному оцінювати те, хто надіслав другу смс", — каже Брижинський.

Перший обстріл

В цей час останні заяви президента США Байдена стосовно російського вторгнення обговорюють українські прикордонники у Дніпровському – селі, що межує з Білоруссю.

Віктор Дерев’янко. ФОТО: Суспільне Чернігів

"Цікаво так: їдемо в машині, читаю хлопцям статтю від Байдена: “Ось, 24-го о 4-й ранку, буде напад на Україну”. Та ну, вже третій раз нападають. Посміялись з хлопцями, а тут воно так і сталось", — розповідає прикордонник Віктор Дерев’янко.

Дніпровське першим потрапить під російський удар на Чернігівщині. О 4:20 наметовий табір прикордонників обстріляють з безпілотника зі сторони Білорусі.

"Було поранення мене в руку, руку підіймаю, а з руки тече кров, йдуть вибухи, хлопці попадали з ліжок, я не можу встати й зорієнтуватися, зістрибнути з ліжка. Тільки на третьому вибуху я зміг злізти з ліжка".

Віктора Дерев’янка та ще шістьох поранених прикордонників забирають "швидкі". В цей час його вцілілі побратими підривають міст через Дніпро, аби не допустити прориву росіян з цього напрямку.

Під перші удари росіян на Чернігівщині потрапляють прикордонні застави, аеродром ДСНС у Ніжині та навчальний корпус 1-ї танкової бригади у Гончарівському. Звуки вибухів було чути за десятки кілометрів навколо.

Артем Ліньков. ФОТО: Суспільне Чернігів

"Приблизно десь о 6:20 десь був перший прихід ракети по навчальному корпусу у Гончарівському. Я думав, це був ядерний вибух взагалі", — каже командир навчального батальйону Артем Ліньков.

За словами командувача військ оперативного командування "Північ" Віктора Ніколюка, він розосередив підрозділ 1-ї танкової бригади та 58-ї мотопіхотної бригади, що дало можливість зберегти після ракетного удару життя бійців та всю техніку з боєприпасами.

Своєю чергою, командир 1-ї окремої танкової Сіверської бригади Леонід Хода в інтерв’ю Washington Post розповів, що десь о 6-й годині ранку 24 лютого він попрощався з дружиною.

Леонід Хода. ФОТО: Суспільне Чернігів

"Ну так. А що можна сказати, коли ти не знаєш, що буде через годину"?

Співвідношення сил

На Чернігівщину і Сумщину тоді сунули російські підрозділи угруповування військ "Центр" — загалом це близько 30 тисяч військових та 10 тисяч одиниць техніки.

Це військові частини 41-ї загальновійськової армії: 35-та окрема гвардійська мотострілецька бригада з Алтайського краю, 74-та окрема гвардійська мотострілецька бригада з Кемеровської області та 55-та окрема мотострілецька бригада з Туви. Саме її військові згодом під час окупації села Ягідне чинитимуть воєнні злочини та майже на місяць замкнуть його жителів у шкільному підвалі.

"Десь близько п’ять тисяч одиниць техніки було на чернігівському напрямку, і десь 13-15 тисяч бійців. Це те, що безпосередньо в районі Чернігова і в північно-західній частині вело бій проти угруповування оборони Чернігова. Вони заходили між пунктами пропуску «Добрянка» і «Сеньківка» через територію Білорусі. Заходили через Городню і далі рухалися в сторону Ріпок. Далі на Михайло-Коцюбинське, Шестовицю і далі до Чернігова", — говорить офіцер штабу оперативного командування "Північ" Олександр.

До обіду 24 лютого росіяни проходять Семенівку, Городню, Новгород-Сіверський. Сунуть небаченими досі колонами техніки.

"На початку ми думали: «Ооо, 100 одиниць техніки». Потім, якщо було менше ніж 500, то ми вже навіть не рахували. Найбільша колона, яку рахували, була 34 кілометри довжиною. Частково застосовувалася і 90 танкова дивізія. Частина її сил була віддана 41 армії для посилення і пожвавлення наступу на Чернігів. А 70 відсотків дивізії вони висунулися на Сосницю, Макошине. І через переправу на Макошине, вони висунулися на Бровари, в обхід міста Ніжин", — каже Олександр.

Сили були нерівні. На початку вторгнення чернігівський напрямок прикривали дві бригади Збройних Сил – 1-ша танкова та 58-ма мотопіхотна. Для оборони на Чернігівському напрямку висунувся також полк Нацгвардії з Шостки. З головних підрозділів у Чернігові  були також частини Нацгвардії.

Вже під час активних бойових дій до міста звідусіль з’їжджалися прикордонники. Якщо порахувати сюди всіх добровольців та тероборону, про що буде згодом, ворог все одно мав перевагу як за кількістю бійців, так і особливо за кількістю техніки.

Український танк. ФОТО: Суспільне Чернігів

"Всього по Чернігову на березень був 21 танк. Вони були розосереджені по кожному основному напрямку, що веде до центру. Співвідношення 1 до 10, 1 до 20. Може Альоша Попович, коли бився з оцим восьмируким, восьмиголовим змієм Гориничем бореться.  Так воно і було. Одна голова на Ріпках висунулась — відрубали її. Раз голова в Киселівці — обрубили її. Ще раз — голова в Півцях. Отак всі його голови вилазили в районі Чернігова", — говорить полковник Дмитро Брижинський.

Оцінюючи співвідношення сил на Чернігівському напрямку, офіцер штабу оперативного командування "Північ" Олександр вважає, що у ворога було достатньо сил для захоплення Чернігова.

"Якби ми оцінювали саме Чернігівський напрямок, то у противника було достатньо сил і засобів, щоби взяти Чернігів".

Повністю першу серію документального фільму "Битва за Чернігів" дивіться далі: