Вони знають, куди стріляють. Звернення українського офіцера до льотчиків рф

Вид з ракетного відсіку літака Ту-160.

Він підкорював небесні простори північної Атлантики та України,  не один рік керував ракетоносіями. Сергій Щербина, фахівець з водіння літаків, родом з Дніпропетровщини. Дитинство, навчання, юнацькі мрії. Закінчивши школу у рідному селі вступив до Ворошиловградського вищого військового авіаційного училища. По закінченні молодшого лейтенанта розподіляють до військової частини. У його підпорядкуванні – Ту-142МК. На літаку дальнього радіусу дії Сергій Щербина патрулював водні простори тодішнього Радянського Союзу.

Кількість учбових вильотів (про бойові тоді і мови не було!) Сергій Іванович і перерахувати не може. Кількість годин, які налітав – більше 1500, хоча кожен політ – від 6 до 13 годин, бо тільки до моря летіти 1,5 години.

Небо над північною Атлантикою чоловік борознив більше 10 років. Далі – рапорт і небо рідної України. Пізніше – авіаційний полк Прилук.

Уже влітку 1993 року Сергій Щербина здійснив перші вильоти на Ту-134УБЛ. Освоював штурман і Ту-22М3 і Ту-160. На останніх так і не довелося політати. На той час, а це початок 2000-х, прилуцький полк розформовується, більшість ракетоносіїв ріжуть на металобрухт.

З 19 Ту-160, що були на прилуцькому аеродромі, 11 порізали, 9 продали до росії. Тепер ці Ту-160 росіяни використовують далеко не у мирних цілях, бомблять міста і села України.

Важко сприймати майору, штурману, що керманичами тепер вже літаків-вбивць можуть бути онуки його побратимів по службі. Переважна кількість льотчиків прилуцького полку на початку 2000-х років виїхала до росії.



Довгий час Сергій Іванович спілкувався з штурманами-побратимами. Сьогодні стосунки розірвано. Та все ж чоловік сподівається на здоровий глузд та хоче достукатися до офіцерів, з якими служив, бо колишніх не буває.

Сергію Щербині слова підібрати важко, чоловік помітно хвилюється. За більш як два роки війни горя і сліз – за межі.

У стійкості духу українців штурман майор Сергій Щербина не сумнівається. Головне – підтримка одне одного, вміння у потрібну хвилину підставити плече. Ось що значить військова виправка.

«Нам треба зібратися в кулак і воювати! Відвойовувати!»