6 жовтня Прилуки ховали одразу двох героїв

Кривава війна забрала життя одразу двох героїв, своїх синів стратила Прилуцька та Сухополов’янська громади. Дві сім’ї – але одне горе на всіх. Сльози болю та розпачу омивають обличчя рідних. 6 жовтня на щиті до рідного дому повернулись герої Олександр В’ячеславович Найко та Володимир Васильович Левченко.

Сотні людей на площі, що схиляють голову у скорботі, розділяючи біль, горе та жаль родин. Полеглих військовослужбовців Олександра і Володимира об’єднує любов до Батьківщини, спільний обов’язок та єдина біда, що постукала у двері кожного українця.

Сьогодні вони герої. А колись вони зростали звичайними прилучанами. Навчалися у стінах однієї школи. Одразу двох випускників втратив прилуцький ліцей № 7.



Олександр Найко народився 20 березня 1970 року у Прилуках, працював у рідному місті. Закохався, одружився та будував родинне гніздечко. Сім’я Найко осіла на Прилуччині у селі Замістя. Із кохання Олександра та його дружини Тетяни народилося двоє синочків та доньок. Захищаючі своїх дітей, онуків та кожного з нас Олександр Найко героїчно загинув. 29 вересня 2024 року серце Олександра В’ячеславовича зупинилося. Найкращими словами згадує знайома Олександра Юлія.

Молодший за Олександра на 8 років герой Володимир Левченко народився 8 лютого 1978 року. Свої студентські роки провів у профтехучилищі, здобував освіту за спеціальністю електрогазозварювальник. У цивільному житті водій, у кожен куточок України віз все необхідне. Та в час повномасштабного вторгнення Володимир взяв зброю до рук і став на захист Батьківщини.

У бою за Україну, її свободу і незалежність 3 жовтня 2024 року Володимир Левченко загинув. Без найріднішої людини залишилась мама Наталія Григорівна, коханого чоловіка втратила дружина Наталія, без батька лишилась донька Влада, без рідного брата Олег.

Добрим, чуйним, дбайливим та люблячим татусем – таким не стримуючи сліз згадує його подруга Богдана. Остання розмова з Володимиром стала болісною згадкою, яка ніколи не зітреться з пам’яті.

Свого захисника-героя та сусіда прийшла провести у останню путь і пані Юлія, називає Володимира Васильовича Людиною з великим серцем.

За кожною жертвою цієї жорстокої війни стоїть велична особиста трагедія українців, які втрачають найрідніших дорогих серцю людей. Відтепер Олександр Найко та Володимир Левченко боронять українську блакить. Їх героїчна загибель – ціна мирного ранку та тихого вечора. Наші захисники щоденно ризикують власним життям на фронті, аби у містах України майоріли синьо-жовті стяги, а 6 жовтня прапори позаду своїх героїв несуть прилучани. Олександр Найко та Володимир Левченко йдуть Алеєю героїв як герої, які віддали життя за Україну.