На щиті до рідного міста повернувся захисник Олександр Пироженко

Він мав би жити, мав би повернутися додому, обійняти дружину, поцілувати донечок, розповісти мамі, що все буде добре. Він мав би ще багато радощів попереду, простих, буденних, але таких цінних... мав би! Та замість теплих обіймів – холодна земля, замість слів любові – зламані голоси плачу, замість радісної зустрічі з рідними – остання дорога до дому, де його зустріли сльозами та чорними стрічками.

22 березня Прилуки оплакували свого героя. У скорботі сотні людей схилили голови перед труною військовослужбовця Збройних Сил України Олександра Пироженка. Він віддав найдорожче - своє життя за те, щоб ми могли жити.

Олександр Пироженко народився 10 серпня 1983 року в селі Малківка. Він ріс звичайним хлопчиком, допитливим, працьовитим, життєрадісним. Любив техніку, прагнув усе розбирати і збирати власними руками.



Навчався у Прилуцькій школі №13 до 8-го класу, завершив загальну освіту в рідному селі. Після школи отримав професію електрогазозварювальника у прилуцькому професійно-технічному училищі. Багато років працював у друкарні, був добрим товаришем, люблячим чоловіком і турботливим батьком.

Таким його згадують колеги.

В 2014 році, коли війна пройшла в Україну, він не залишився осторонь. Без вагань пішов захищати Батьківщину, воював, отримав статус учасника бойових дій. Повернувся до мирного життя, влаштувався на роботу, де був незамінним працівником, завжди щирим, доброзичливим, чуйним.

Коли ж після повномасштабного вторгнення знову настав час взяти зброю, він не сховався. Він знав, що має бути там, де вирішується доля України. 5 березня 2025 року під час виконання бойового завдання Олександр Пироженко загинув.

До останнього подиху він залишався вірним військовій присязі, своїм побратимам, своїй землі.

Його не дочекалася мама, не дочекалася дружина, не дочекалася маленькі донечки, не дочекалася вся Україна. Перед труною стояли на колінах, метроном відлічував хвилину мовчання. Важку, нестерпну хвилину, за яку хотілося встигнути щораз сказати йому дякуємо.

Він пішов, але не зник. Він назавжди залишиться в серцях, він житиме в спогадах, у своїх доньках, у всіх, хто любив його.