У Прилуцькій гімназії №13 відкрили меморіальну дошку на честь військовослужбовця Сергія Матвєєва

Весна не завжди пахне радістю. Інколи вона пахне сльозами і болем. Пахне жалобною стрічкою на вінку, розпачем дружини, мовчанням дітей, до яких тато більше не прийде. Саме такою, яркою прийшла минула весна у родину Матвєєвих. Йому було лише 32. Він міг жити, міг виховувати донечок, кохати дружину, мріяти, будувати плани.

Але він став щитом. Сергій Володимирович Матвєєв загинув на Харківщині 30 квітня 2024 року. 1 травня у річницю загибелі воїна в рідній прилуцькій гімназії №13 вшанували пам’ять загиблого випускника Сергія Матвєєва, відкрили меморіальну дошку.

Відкриття меморіальної дошки Сергію Матвєєву – це акт глибокої шани до захисника, який віддав своє життя заради миру і свободи України. Це жива пам’ять, це нагадування про ціну, яку платить український народ за Незалежність. Це приклад для кожного учня гімназії, для кожного мешканця міста.



Саме в цьому навчальному закладі починалася його дорога. Із першого дзвоника, з підручника читання, з перших 12 у щоденнику. Тут він вчився дружити, поважати, не здаватися.

Тут формувався його характер – щирий, вольовий, добрий, справжній.

Після навчання у школі здобув фах техніка з експлуатації і устаткування газових об’єктів у Прилуцькому агротехнічному коледжі. У звичайному житті Сергій Матвєєв був світлою людиною. Працьовитий, чесний, умів підтримати.

Голова комітету самоорганізації населення Заудаївського мікрорайону Віра Коток мешкала з ним на одній вулиці. І сьогодні, згадуючи Сергія, не стримує сліз.

Вже з 2014 року, не вагаючись, Сергій Матвєєв взяв до рук зброю та став на захист незалежності та суверенітету своєї держави у зоні проведення антитерористичної операції. Щастя, Металіст, Весела Гора, Роботине. Пліч-опліч цей бойовий шлях з Сергієм Матвєєвим пройшов його побратим Павло Красноок.

Далі повномасштабне вторгнення. З перших днів Сергій Матвєєв стояв на захисті, спочатку рідного міста, а потім країни. Це Кліщіївка, Роботине, Авдіївка, Запоріжжя, Бахмут, Новопрокопівка.

Сергій не раз дивився смерті у вічі, але ніколи не боявся і не відступав. З честю і гідністю виконував поставлені бойові завдання. За життя Сергія Матвєєва було нагороджено відзнакою за незламність духу, почесним нагрудним знаком головнокомандувача Збройних сил України «Золотий Хрест».

Отримав і орден «За мужність» ІІІ ступеня, та вже посмертно. Доля наздогнала Сергія Матвєєва під Сіньківкою на Харківщині і осиротіло небо над його домом. Осиротіли донечки Мілана та Емілія.

Сестра Ольга, дружина Наталія, яка більше ніколи не почує лагідного голосу свого коханого.

Сьогодні вся громада низько схиляє голови перед подвигом мужнього воїна. Аби він був не даремний, найголовніше пам’ятати, берегти спогади в історії.