Прилуцький хлібзавод на початку 2022 року: пекли хліб безперебійно й доставляли його навіть на Сумщину

Фото: Суспільне.

У 2022 році під час окупації Чернігівщини на Прилуцькому хлібзаводі безперебійно пекли хліб, забезпечували ним навколишні громади та навіть частково сусідню Сумщину. За словами начальниці виробництва Наталії Рудоміної, цей хлібзавод єдиний в області не припинив своєї роботи ні на день і під час повномасштабного вторгнення росіян. Аби забезпечити цілодобову роботу, у дві зміни працювали чотири бригади. Зі слів начальника Прилуцької РВА Володимира Чернова, до процесу постачання хліба населенню залучили співробітників відділу збуту хлібозаводу, голів громад та старост. Для цього моніторили безпекову ситуацію та радилися з військовими, які обороняли Прилуччину. Знайшлися й водії, які погодилися возити хліб та інші продукти, навіть до окупованих населених пунктів.

Про це повідомляє Суспільне.

З початком повномасштабного вторгнення на заводі скорегували виробничі потужності та зосередилися лише на традиційному чорному хлібі та батоні. Цілодобово працювали чотири бригади у дві зміни — вдень хліб пекли та розвозили для містян, а вночі працювали для потреб навколишніх громад, які через рух російських колон опинилися відрізаними від постачання продуктів.

Наталія Рудоміна працює на Прилуцькому хлібозаводі 28 років, а останніх шість керує всім виробничим процесом. 24 лютого 2022 року, попри початок повномасштабної війни, жінка, як і зазвичай, прийшла на роботу о сьомій ранку. Пригадує: продовжити працювати тоді вирішив увесь колектив.

«Ми розуміли, що населення потрібно забезпечити хлібом, — хліб це продукт щоденного споживання. Ніхто з робітників не покинув свого робочого місця. Все було дружно, згуртовано».

Через режим світломаскування, розповідає начальниця виробництва, доводилося працювати з ліхтариками. У той час скоригували виробничі потужності – замість здоби стали випікати традиційний хліб та запустили резервні лінії. Цілодобово хліб пекли чотири бригади, а це 80 працівників.

«До вторгнення ми могли спекти вдень до 30 тисяч штук продукції, а на початку вторгнення наші обсяги збільшилися майже втричі. Ми випікали тільки хліб і батон. Здобні вироби не випікали — у нас був дефіцит сировини».

Хліб пекли на сировині власного виробництва, пояснює Наталія Рудоміна. Її постачали зі своїх складів, які були розташовані неподалік місця дислокації росіян. А один із млинів був за лічені кілометри від руху російських колон.

«Допомогло те, що ми підприємство замкнутого циклу, — у нас своє борошно, закваску ми теж вирощуємо самі. Саме виготовлення хліба на заквасках і надає йому цей унікальний смак і аромат, а також тривале зберігання. Житнє борошно ми також використовуємо з власного виробництво. Щорічно ми засіваємо близько тисячі гектарів жита».

Зі слів начальника Прилуцької районної військової адміністрації Володимира Чернова, під час окупації Чернігівщини місцевий хлібозавод залишився єдиними в області, де хліб пекли безперебійно та тримали повний цикл виробництва. Його постачали для жителів Прилук, навколишніх населених пунктів, зокрема, Ніжинського району. Возили хліб і до окупованих сіл, які були відрізані від постачання, а також окремих громад сусідньої Сумщини.

«Все, що вирощується саме на прилуцькій землі, воно виготовляється, перероблюється і реалізовується нашим споживачам. Це важливо, бо це впливає на додану вартість і це робить нас більш автономними і незалежними. 2022 рік це якраз наочний приклад того. Саме це підприємство виступило таким острівцем продовольчої безпеки, яке створило всі умови, щоб Прилуцький район і навіть сусідні райони — Ніжинщина, також ми забезпечили хлібом».

До процесу постачання хліба залучили співробітників відділу збуту хлібозаводу, голів громад та старост, пригадує Володимир Чернов. Для цього моніторили безпекову ситуацію та радилися з військовими, які обороняли Прилуччину.

«Ми не розуміли, де заміновано, де не заміновано, коли буде колона їхати, де вона буде їхати. Чітко треба було надавати військовим, хто рухається, що це рухається саме наша машина. Були факти ворожих провокацій, коли вони пересідали і на «швидкі», і на хлібовозки. З метою уникнення ризиків для наших військових, які тримали оборону Прилуччини, доводилось цю інформацію узгоджувати, але це не зменшувало той ризик і ту хоробрість людей, які безпосередньо виїжджали і відвозили хліб».