Більше не військові містечка: у Прилуках перейменували кілька вулиць

У Прилуках в рамках дерусифікації перейменували військові містечка №12 та №17. Відтепер це вулиці Віктора Павленка та Святослава Хороброго відповідно.

Про це пише «Град Прилуки» за інформацією Прилуцького краєзнавчого музею імені Василя Маслова.

Військове містечко №12 – вулиця Віктора Павленка

Павленко Віктор Олексійович (1886-1932) – військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Народився на Харківщині. Закінчив Чугуївське військове училище, Севастопольську (Качинську) військову авіаційну школу. Учасник Першої світової війни, підполковник, командував повітряною охороною ставки Верховного головнокомандуючого – імператора Миколи II в м. Могилеві. У травні 1917-го делегат Першого Всеукраїнського військового з’їзду, на якому був обраний до складу Українського Генерального Військового Комітету та Ради Військових Депутатів (які ввійшли до Української Центральної Ради). У листопаді – грудні 1917 року – начальник Київського Військового Округу (КВО). У листопаді 1917-го – сформував дві сердюцькі дивізії, чим було покладено початок створенню гвардійських частин української армії. Ініціатива Павленка зазнала нищівної критики зі сторони соціалістично налаштованих керівників Генерального Секретаріату Військових Справ УНР. Незабаром Павленка звинуватили в намаганні створити регулярну українську армію, яка «була досі та буде надалі знаряддям пануючих класів у їхній боротьбі проти селянства та робітництва». У кінці грудня 1917 року – усунений із посади начальника КВО, а сформовані ним частини демобілізовано.

З квітня 1918-го очолив військово-повітряні сили Української Держави. За сприяння гетьмана Скоропадського він створив 16 авіаційних загонів загальною чисельністю близько 500 літаків. Його заходами було створено кадрові авіаційні загони при українських корпусах.

Віктор Олексійович Павленко. Фото: Вікіпедія.

У 1918 році – член українського військового Товариства «Батьківщина». З листопада 1918 – грудня 1920 р. – командуючий авіацією Армії УНР. Сформував чотири авіаційні полки, ескадру бомбовозів, почав створювати авіаційну школу. На початку літа 1919-го авіація УНР та ЗУНР складалася з 22 літаків. З 1919 по 1921 був начальником запілля Армії УНР і віце-міністром військових справ. У 1920-му отримав військове звання генерал-хорунжого Армії УНР. У 1921-му створив у м. Бидгощі (Польща) авіаційну школу, в якій навчалося 50 українських військових авіаторів. З 5 серпня по 15 листопада 1921 року виконував обов’язки військового міністра УНР. З 1921 по 1926 перебував в еміграції.

У 1926 повернувся на Кубань. З 1926 до 1932 рік працював сторожем у колгоспі. У 1932 році помер під час Голодомору на Кубані.

Військове містечко №17 – вулиця Святослава Хороброго

Святослав Ігорович (близько 942-972 рр.) – великий князь Київський, видатний діяч і полководець держави Русі, син князя Ігоря Рюриковича та княгині Ольги. В історії відомий під ім’ям Святослав Хоробрий завдяки своїм військовим талантам, мужності та численним успішним походам.

Після загибелі князя Ігоря у 945 році управління державою здійснювала княгиня Ольга. Згодом Святослав перебрав владу у свої руки та продовжив політику зміцнення Русі й розширення її територій. Основну увагу князь приділяв військовій справі та зовнішній політиці.

Найважливішим досягненням Святослава стала перемога над Хозарським каганатом у 965 році. У результаті походу було зруйновано головні центри хозарської держави, що значно посилило політичний та економічний вплив держави Русі у Східній Європі. Князь також здійснив низку успішних походів на територію Волзької Булгарії, Північного Кавказу та Балканського півострова.

Значне місце в діяльності Святослава посідали війни з Болгарським царством і Візантійською імперією. Князь прагнув утвердити вплив Русі на Балканах і навіть планував перенести столицю держави до міста Переяславця на Дунаї, яке вважав важливим торговельним і політичним центром.

Святослав на коні у поході на Царгород. Скульптор — Євген Лансере, 1886. Фото: Вікіпедія.

Святослав Ігорович залишався прихильником язичницьких традицій і не прийняв християнства, незважаючи на те, що його мати княгиня Ольга була однією з перших правителів Русі, які прийняли нову віру. Літописи характеризують князя як мужнього, витривалого та невибагливого правителя, який поділяв спосіб життя своїх воїнів. 27 липня 971 року було укладено мирну угоду між Великим князем Київським Святославом Хоробрим та імператором Східної Римської імперії Іоанном Цимісхієм. При цьому був присутній візантійський придворний хроніст Лев Диякон, який залишив воістину безцінний опис зовнішності Святослава: «Показався і Святослав, що приплив по річці на скіфському човні; він сидів на веслах і веслував разом із наближеними, нічим не відрізняючись від них. Ось якою була його зовнішність: середнього зросту, не надто високого та не дуже низького, з кошлатими бровами та ясно-синіми очима, ніс короткий, борода оголена, мало волосся, з густим, дуже довгим волоссям над верхньою губою. Голова в нього була зовсім гола, але з одного боку її звисало пасмо волосся – ознака знатності роду; міцна потилиця, широкі груди та всі інші частини тіла були цілком співмірні… В одне вухо його була вдіта золота сережка; вона була прикрашена карбункулом, обрамленим двома перлинами. Одежа його була біла та відрізнялася від одежі його наближених лише чистотою. Сидячи в човні на лавці для веслярів, він поговорив трохи з імператором про умови миру й поїхав».

У 972 році, повертаючись із походу, Святослав загинув у бою з печенігами біля Дніпровських порогів. Його діяльність мала значний вплив на зміцнення міжнародного авторитету Русі та розвиток державності.

Постать Святослава Хороброго є символом військової доблесті, рішучості та сили Русі. Його ім’я посідає важливе місце в історії України як одного з найвидатніших правителів ранньої української держави.