Велика Дорога побачила справжній «рускій мір»

Рухаючись щойно відбудованою новенькою автотрасою від Прилук до Ніжина, на контрасті дуже яскраво можна показати картинку до та після приходу «рускава міра». Основний удар ворога тут на себе взяло село Велика Дорога. Бо саме його перетинає шлях, яким ворог рухався на Київ, розповідають місцеві, яким дивом вдалося врятуватися від пекла війни.



Випалені хати, хліви, гаражі та магазини. Зруйнована школа, дитячий майданчик. Покручені та понівечені відбійники на новенькій автотрасі, борди та електроопори. Обірвані електродроти, з корінням покорчовані та порубані дерева. Та це дрібниці, порівняно з людськими життями. А з ними тут селяни прощалися протягом місяця не раз і не два. Майже місяць прокляті рашистські орки тримали село в окупації. Тисяча чоловік російської нечисті окупувала місцеву школу, окопавшись навколо подвір’я, немов кроти. Влаштували тут шпиталь та склад награбованого. Ті, хто не помістився в школі, як щури розповзлися по людських хатах.

На кожне людське подвір’я орки позаганяли по 3-5 танків, при цьому позносивши з лиця землі ворота та паркани, потрощивши сади та почавивши городи. А далі почали рити окопи та укриття просто на подвір’ї. Ці ходи вели з двору прямісінько на дорогу. І тут найстрашніше: з окопів ці нелюди влаштували собі розваги – стріляли мов у тиру. Мішенями були автівки, які рухалися автошляхом, або місцеві селяни. Рашисти ретельно маскувалися, бо боялися навіть власної тіні.

Свої брудні старі заржавілі ще радянські танки накривали чистими килимами, білими простирадлами та вишитими українськими рушниками, які повитягували зі скринь у селян. В хід йшов і одяг і навіть спіднє. Одним словом - повиносили у людей останнє нажите десятками років. Навіть те що бабусі берегли на смерть.

Коли орки тікали з села, навантажили 4 багатоннажні автомобілі награбованого. Не гребували нічим - ні посудом, ні спідньою білизною. У селян покрали навіть ложки та шкарпетки.

У селі Велика дорога нема жодної вцілілої хати.

Чи не найбільше перепало пані Аллі. ЇЇ хата на краю вулиці якраз навпроти школи, де базувався штаб окупантів. Саме повз її помешкання ішли всі колони ворожої техніки, які планували з першого дня взяти Київ.

Російські окупанти чи не щодня погрожували жінці розстрілом, просто так без жодної на те причини. Та мабуть її врятувало диво, чи неймовірної краси великі блакитні очі, які магічно діяли навіть на орків. Бо навіть ті покидьки робили їй компліменти. Мовляв навіть згорьовані і вимучені українські дівчата дуже гарні. За місяць окупації натерпілися стільки, що книги не вистачить, аби описати пережите.

По собі окупанти залишили таке свинство, що навіть у хліві у худоби чистіше, кажуть обурені селяни. Серед решток сухпайків валяються використані шприци, селяни переконані, що орки сиділи на наркоті, про що красномовно свідчили їх злодіяння та порожні скляні очі.

Паркани ці нелюди пообписували красномовними гаслами «путин президент мира», «шойгу президент України». Це люди хворі на голову, кажуть селяни, сподіватися на якесь розуміння чи співчуття марна справа, бо ми живемо у різних вимірах і в різній реальності. Тільки так можна пояснити нещадні звірства проти мирних трудолюбивих українських людей.