На щиті до Линовицької громади повернувся Герой Олег Михайліченко

Линовиця зустріла свого героя на щиті. Беззвучним криком у серці кожного, хто на колінах проводжав в останній земний шлях воїна, земляка, сусіда, друга. 23 квітня Линовицька громада попрощалася з військовослужбовцем Збройних сил України Олегом Олеговичем Михайліченком.

Молоде життя увірвала кістлява рука війни. Йому назавжди 32. Така ціна незалежності.

Зі світлини у вічі та душу кожного теплим і лагідним поглядом дивиться молодий хлопець. Олег Олегович народився 20 лютого 1993 року у селі Линовиця. Тут, поміж гостинних вулиць та привітних будинків, минуло його дитинство та юність.

Довгоочікуваного синочка, маленького Олега, мама Наталія відвела в перший клас. Дзвоник покликав на урок у Линовицьку загальноосвітню школу.

Він був душею компанії. Завжди привітний, усміхнений, добрий, веселий. Таким його згадують вчителі та однокласники. Вже старшокласника три роки навчала Олега Лариса Іванівна Опенько.



Сьогодні вся Линовицька громада у скорботі за полеглим воїном. В останній земний шлях на чолі із селищним головою Віталієм Нестерком Олега Михайліченка проводжають з невимовним болем. Віталій Іванович Олега знав особисто, любив його вчителем: «Я в тому класі фізику викладав, хороші були учні. Десятий рік, який рік гарний. Хто думав тоді, що таке це буде. Молодець, навчався, англійську вивчив. Нема слів».

По закінченню Линовицького ліцею хлопець вступив до Національного авіаційного університету. Мріяв опанувати професію авіадиспетчера. Закінчив військову кафедру, досконало знав англійську мову.

Війна. Вона безжально забрала життя Олега Михайліченка. Забрала у батьків єдиного сина.

Свято-Успенський храм, де колись він був охрещений, тепер став місцем останньої молитви. Рідні, друзі йдуть до святині з квітами та зі сльозами на очах. Навіть свічки у храмі оплакували полеглого воїна. І лише світлими спогадами його згадують ті, хто прийшов попрощатися.

Військовослужбовець Олег Михайліченко доєднався до лав Небесного воїнства 18 квітня 2025 року. Він загинув виконуючи бойове завдання. До останнього подиху був вірний військовій присязі.

В останню путь героя проводжала уся громада. На день вона ніби зупинила своє життя, аби схилити голови перед тим, хто вже ніколи не переступить поріг рідного дому.

У скорботі він залишив свою родину. Оплакує єдиного сина, єдину надію мама Наталія, батько Олег та бабуся, до якої більше не прийде у гості улюблений онучок. Голос згорьованої мами розривав повітря неначе блискавка. Фото свого Олежика тримала у руках, ніби серце.

Портрет Олега Олеговича Михайліченка стане сьомим на Линовицькій Алеї героїв. Усі вони загинули у боротьбі з російським агресором. І громада щоденно пам’ятає тих, хто віддав своє життя за майбутнє незалежної України.