Стежками Прилуцького краю. Ладан у легендах, історії, духовному житті

Красива природа, вузькі вулички, бетонка – все це робить дещо схожим Ладан на Кам’янець-Подільський. А ще Ладан нагадує містечка Закарпаття.

Початок історії невеличкого селища міського типу, що на Прилуччині, датується XVII століттям.

Хоча легенди оповідають інше.

Віктор Поліщук, історик: «Ладан, поселення наше давнє, дуже багато існує версій походження самої назви селища Ладан. Загалом, раніше воно було маленьким селом, і в нас неподалік протікала річка, невеличка Ладанка. Це одна з версій від гідроніма, але є така більш сучасна, реалістична.

Це походження від богині Лади. В часи Київської Русі, це 988-989 рік, коли проваджувалося християнство, у цих місцях, де стояла богиня Лада, з дуба, ідол, то вона була скинута з цієї гори і покотилася в сторону річки Удаю, десь попала в річку Удай і поплила за течією. Після цього, коли будувалися тут скити, пізніше монастир, говорять, що десь у цих краях і з’явилася ікона Божої Матері.

Образ Божої Матері Ладинська став дороговказом місця для закладення Підгірського Святопокровського монастиря. Заснування ж обителі, як і тодішнього села Ладине, пов’язане з ім’ям монаха Євфимія, насільника Києво-Межигірського монастиря.

Мабуть, не випадково Пресвята Богородиця вказала саме на це місце, бо колись, за часів язичництва, знаходилося капище і стояли ідоли різних богів язичницьких, а в особливості богині Лади, монахи побудували тут монастир.

Монастир став духовним осередком селища. Назва Ладанської, Підгірської, Святопокровської обителі, власне, як і сама назва населеного пункту, символізували святість, благоухання, праведного життя. Тут возносилися святі молитви до Всевишнього.

Володимир Поліщук, історик: «Чому наш монастир називався Підгірським? От Свято-Покровський зрозуміло, ось церква Свято-Покровська, але чому Підгірський? Відповідь дуже проста. Це місце одночасно і під горою, і на горі. Якщо подивитися з центру Ладена, то ми спускаємося, наче з гори. Якщо подивитися трохи далі, в бік річки Удай або в сторону селища Варва, то ми знаходимося на горі, ну так, Підгірський.

І до сьогодні збереглися речі, навіть будівельні матеріали, виготовлені у монастирі. Датуються вони XIX століттям.

Володимир Поліщук: «Можемо звернути увагу на цеглу із монастиря. Тут навіть є маркування на одній цеглині XIX століття, на іншій цеглині ЛМ, Ладанський монастир. Тут у нас є, крім того, ще речі із монастиря колишнього, це макітра, глечик, виготовляли самі монашки.

Глина, яку брали для виготовлення цегли чи гончарного посуду, бралася в Ладані. Пізніше, під час будівництва заводу «Пожмашина», знову ж таки, там глину брали і навіть був побудований цегельний завод. Ладанчани популярно називають це "кірпічне місце".

Так от, першими там почали видобувати глину якраз наші монашки. І будівництво церков, це кам’яні споруди вже були, починаючи із XIX століття. Відповідно, для того, щоб можна було гончарний посуд виготовляти.

Німі свідки історії становлення монастиря чаші з мельхіору, свічки та унікальні експонати козацької доби.

Володимир Поліщук: «Козацький пояс, кушак. У нас небагато козаків було. Більше проживало в місті Прилуки, так як існував Прилуцький козацький полк. Але кілька дворів козаків у нас в Ладані було.

Монастир був прихистком старих козаків. Опікувалася обителлю Раїна Вишневецька, дружина князя Михайла Вишневецького. Саме вона передала монастиреві у вічне користування село Ладине, в майбутньому Ладан та землі навколо нього.

Однією з найцінніших святинь монастиря, оберега Ладену, є Ладанська ікона Пресвятої Богородиці. Образ, перед яким тисячі вірян схиляються у молитві.

Про чудесні зцілення, допомогу хворим, нужденним, які з вірою і молитвою зверталися до Божої Матері, говорять народні передання. Одне з них – про цілюще джерело, де з’явився образ Ладанської ікони Божої Матері.

І до сьогодні святиня промовляє до серця кожного, хто стає перед нею, покриває своїм покровом, рятує від лиха.

Молитви до ікони Ладанської Божої Матері бережуть наших воїнів на полі бою.

У вцілілих храмах монастиря Святопокровському, Миколаївському багато святинь. Серед них образ Іоанна Воїна. Возноситься хвала Господу у соборі святих.

Літопис Ладанського Підгірського Святопокровського монастиря обривається у 20-х роках 20-го століття. Радянська влада закриває обитель. Тут розміщується дитяча комуна.

Володимир Поліщук: «Монастир був закритий 1928 року, в жовтні місяці, а в той час проводилася така вже ціла спрямована антицерковна політика. Було видано постанову Державного партійного управління Української радянської соціалістичної республіки про створення в Ладані комуни для малолітніх правопорушників. Монастир був зразу ж закритий, знайшли місцевих активістів, на жаль, і такі були, які відразу ж почали розповідати байки і неправду про монашок, про їхнє розгульне життя і так далі.

Це були уже фейки, можна сказати, навіть в той час. Навіть в пресі, в газетах «Правда Прилуччини» зустрічаємо 1919-го починаючи року, 1924-го року такі неправдиві історії. Тобто підґрунтя створювалося за раніше, а 1928 року монастир повністю був закритий».

Храми. Сам монастир підлягають забуттю, руйнації.

Володимир Поліщук: «У келіях, де колись проживали монашки, почали проживати ці комунари. В церквах, в одній церкві була електростанція. До речі, Покровська, вона більше була зруйнована, це ось зображення цієї церкви. А у Миколаївській церкві, там вона ліворуч, був клуб комуни, вона більш збереглася. Тобто, по суті, комуна дала нове життя для чогось такого світлого. Але радянська влада, це ж держава не світла була.

Ця церковна політика, закриття монастиря, воно негативно позначилось на всьому духовному житті. І в селищі, і взагалі в Україні».

Згодом майстерні комуни перетворюють на міні-підприємства, на базі яких виник промисловий гігант «Пожспецмаш». Церкви монастиря за цих часів змінено до непізнанності. Радянська влада, керівництво заводу все перебудовувала під себе.

Володимир Поліщук: «Були і шкіряна майстерня, і столярна майстерня, і слюсарна майстерня. Вони вже вміли дуже гарно виготовляти деталі до двигунів автомобілів. Шліфували колінвали і так далі. І вже в той час виготовляли дробинки для пожежної техніки, виготовляли примітивні вогнегасники, ліхтарики. І таким чином з 1938 року в Ладані постав завод ППО (протипожежного обладнання), пізніше названий «Пожмашина».

Більш ніж півстоліття про монастир ніхто не згадував. Хіба що краєзнавці, історики, ті, хто цікавився легендами. Додавали таємничості, перекази про підземні ходи, які збереглися до сьогоднішніх днів.

Володимир Поліщук: «В 90-х роках минулого століття, після того, як хтось із мешканців побачив, що на території колишнього монастиря провалилася земля і побачили якесь склепіння, можливо, підземного ходу. Сюди приїхали на розкопки наші місцеві краєзнавці, на чолі з Георгієм Гайдаєм, і почали розкопувати у цих місцях підземний хід. Але на території тут не можна було нічого розкопати, тому що земля настільки була спресована, і спробували копати з боку річки Удай.

Було викопано кілька десятків метрів, і це є підтвердженням того, що дійсно був підземний хід. Підземний хід вів десь із цих місць в сторону річки Удай, але він не був таким великим масштабним. Видно, монашки не могли просто дозволити собі, це все, мабуть, таємно робилося, викопати. Він був висотою десь до метра і шириною, мабуть, 80 сантиметрів, просто щоб можна було, схилившись, непомітно покинути стіни монастиря. Введе він в сторону, ладанчани краще знають це місце, де називають «пристань» до Удаю, де можна було просто десь там у заплавах Удаю сховатися, якщо був якийсь напад на монастир, а такі випадки бували, і підтвердження документальні є, починаючи навіть із XVII століття. Є легенди, що підземний хід не один, є дуже багато свідчень того, що навіть і бібліотека була десь тут, у цих місцях, в яких зберігалися дуже цінні книги, навіть починаючи із XVII століття.

Але легенди, дуже багато легенд залишаються легендами. Те, що підземний хід був, це точно, але скільки і що ще ховають таємниці цієї території, можливо, колись хтось буде досліджувати, і ці легенди стануть реальністю».

Відродження монастиря починається на початку 90-х років ХХ століття. Духовний початок у прямій залежності від фінансового питання.

Володимир Поліщук: «В тому стані, в якому нам Радянський Союз залишив ці церкви,.. відродити їх вдалося тільки вже на початку ХХІ століття. Зараз Покровська церква, монастиря немає в Ладані, але Покровська церква діє, Миколаївська церква теж діє, більш відреставрована Покровська церква, ну, і, відповідно, осередок духовності є, він повернувся».

У 2006 році відроджується духовне життя Свято-Покровської парафії. Реставрується Свято-Покровський храм, служаться літургії. Ладанського монастиря зараз не існує.

Церкви – під різними конфесіями. У келіях – квартири колишніх машинобудівників. У старовинних корпусах – заводські склади.

Сподіваючись на проведіння Господнє, милість Божої Матері, віряни мають надію - Ладанський Свято-Покровський монастир постане з небуття.

Через віки Божа матір тримає на руці Ісуса Христа. У погляді матінки божої спокій і сила. Богородиця вказує нам єдиний шлях до спасіння – віра, надія, любов.

У наступній програмі «Стежками Прилуцького краю» про історію Ладану за часів козаччини.