Має п’ятьох синів, старший – на фронті: історія багатодітної матері-одиначки з Прилуччини

Фото: «Прилуччина + Прилучаночка».

39-річна Ірина Нікогда зі Знам’янки Прилуцького району – багатодітна мати-одиначка. Жінка народила і виховує п’ятьох синів. Старшому 20 років, він пішов на фронт за «Контрактом 18-24». Наймолодшому сину – 11. Стільки ж років тому Ірина втратила свого чоловіка.

Про це пише “Прилуччина+Прилучаночка”.

У селі Знам’янка сьогодні залишились лише бібліотека, фельдшерський пункт і клуб. Школу закрили. Нині у селі числиться 327 жителів, хоча фактично проживають 225.

Тут живе й сім’я Ірини Нікогди.

Старший син жінки – 20-річний Олександр пішов на фронт за «Контрактом 18-24», нині воює на Донецькому напрямку. З мамою телефоном зв’язується не часто. Перед укладанням контракту Олександр працював у фермера. 

17-річний Владислав і 15-річний Денис навчаються у Прилуках в профтехліцеї, вдома допомагають матері. 14-річний Артем і 11-річний Максим щодня їздять до школи у Білорічицю.

«Шкільний автобус забирає їх з центру, – розповідає багатодітна мама. – Водій живе на сусідній вулиці. Денис і Владислав навчаються у профтехліцеї у Прилуках. Молодший – на кухаря, старший ремонтуватиме мотоколісний транспорт. Професії вибрали самі».

Сама Ірина після закінчення 11 класу ніде не вчилась.

«Поки дітей не було, працювала, а зараз не можу, – зізнається 39-річна жінка. – Сашка я народила у 18 років».

На запитання, чи не страшно було народжувати п’ятьох, жінка відповідає: «На той час, 20 років тому, хіба було так важко? Хіба таке робилося? Та й 10 років тому не було ще ні коронавірусу, ні повномасштабної війни. Ніхто не передбачав, що все так перевернеться. Чоловік тоді заробляв добре. Після роботи приходив, допомагав мені їх і помити, і спати укласти».

Нині хлопці вже самі можуть допомагати матері. Наприклад, начистити картоплю. Ірина каже, що й не уявляє, що її менше відра можна готувати.

«Якось поїхала до сестри, а вона маленьку каструльку борщу зварила. Питаю, чи на всіх вистачить. Вистачило, бо дітей у сестри немає».

Усі п’ятеро синів Ірини мають різні характери.

«Сашко спокійний, наполегливий. Якщо щось вирішив, то пішов – і зробив. Який Владислав? А ви зачепіть, то побачите! В училище мене викликають регулярно, бо не можуть знайти з ним спільної мови. Доки його не чіпати, він ходить, навчається. Лише зачепили – все. З Денисом можна поладити, він мені у всьому допомагає. Розуміє все з першого разу. Артем також те, що скажеш, робить. Але, якби не ті прокляті телефони, то чув би з першого разу. Наймолодший Максим так само».

Труднощів у своєму материнському житті жінка не бачить. Ірина говорить – її найбільше щастя: «Коли всі малі вдома збираються».

Так було постійно, поки Олександр не пішов воювати.

Зі слів Ірини, їй, як багатодітній матері було б легше, якби у Знам’янці працювала школа. З продуктами у селі порядок – товар у єдиний магазин завозиться регулярно, хліб – тричі на тиждень.

«Світло, слава богу, нині є. Бо все ж на ньому. Навіть свердловина з водою. На випадок, коли вимикають, стоїть відро, яким тягаєм воду з колодязя».

Її родина звикла і до реалій війни. Щоночі, каже Ірина, через село летять дрони – жінка їх не боїться, а найменший спочатку плакав. Зараз вже ні.

Також жінка ділиться – не бачить різниці, кого виховувати – хлопців чи дівчат.

«Мені часто кажуть: хлопці, хлопці. А у чому різниця? Я вважаю, що лише в одежі. Якщо хлопцям купую кросівки, бутси на футбол, спортивну форму, то дівчинці треба було б туфлі, босоніжки, колготки, сукні, банти. Різниця лише у грошах. А руки однакові, що у хлопця, що у дівчини».

Руки всіх її синів задіяні у роботі. У кожного свої обов’язки. Залежать вони від того, що саме у цей день треба зробити:

«Встала, подумала, яку саме роботу треба виконувати, розділила ділянки праці, порозганяла – працюють».

Грошей на життя, каже, вистачає. Хоча допомогою по втраті годувальника навряд чи обійшлись би. Виручає город – 23 сотки. З нього Ірина нічого не продає – робить консервацію. З цим також допомагають хлопці.

«Якщо я чотири відра огірків вибрала, то скільки мені з ними треба сидіти? А так малі допомагають і перебрати, і обрізати, і закласти. Можуть і їсти спокійно доварити, якщо я зайнята. Такого, що не хочуть, не буває. Знають, що я можу допомогти захотіти».

Має сім’я й невелике господарство – курей, а ще є старий кіт і троє собак – Боба, Діна і Пушинка.