Велика Дорога, розповіді тих, хто пережив "руській мір": Анатолій

Анатолій із села Велика Дорога – хазяїн від Бога. Вдома має велику господарку. Своїми руками помайстрував все у хаті і навколо неї. До війни запасів у хаті, погребі та хлівах мав стільки, що вистачило б на десяток років. Мабуть саме з цієї причини, орки з перших днів окупації облюбували його хату і заселилися в неї цілим табором.



Коли орки зрозуміли, що в хаті жити небезпечно, почали перебиратися до погреба. Повиносили звідти всі запаси господарів - і закрутки, і буряки, і картоплю, і тушонку. А далі почали тягти з будинку всі теплі речі і одяг, які траплялися під руку - лаштували собі нічліг.

В погребі Анатолія ці нелюди прожили майже місяць. Господарі боялися кидати будинок, тому щодня ходили по власному подвір’ю поратися, як по мінному полю, боячись і вгору зайвий раз подивитись. Коли орки зарізали свиню та почали рубати курей, Анатолій зрозумів, що має рятувати свою єдину годувальницю - корову Майку. Бо у сусідніх дворах корів вже або постріляли, або порізали. Взяв Майку на аркан і пішки повів до Ніжина.

На першому ж блок-пості орки розсміялися в обличчя і попередили, що живим ані чоловіка, ані його скотину не залишать і розстріляють. Але Анатолій плюнув і пішов, бо мав рятувати годувальницю. Декілька годин під обстрілами вів Майку до Ніжина, а в Хвилівці повантажив у транспорт і так її доправили до міста.

Майже місяць рашистські окупанти мордували селян з Великої Дороги. Тут перевернулося з півтори тисячі орків. За місяць селяни натерпілися стільки, що життя не вистачить аби переповісти той жах - щоденні погрози, знущання та мародерства люди і досі не можуть забути. Сусідні будинки не встигали гасити. Та й це не допомагало. Хтось почав заікатися, хтось жменями ковтає пігулки від серця чи тиску....

Від сусідніх будинків лишилися лише кістяки, а ось будинок Анатолія дивом вцілів. В ньому потрощені вікна і дірявий дах, але всередині смачно пахне вечерею з печі і запашним чаєм з м’ятою. 83-річна мама Анатолія, Ніна Григорівна читає Біблію і розповідає, що там сказано -  слідом за війною буде голод. Саме його найбільше бояться селяни. Бо вони вже знають, що таке залишитися з потолоченими садами і городами та порожніми погребами і хлівами.

Коли Велику Дорогу звільнили, першого ж дня Анатолій поїхав до Ніжина забирати Майку додому до села. А у єдиної вцілілої свинки народилися поросята. Родина не натішиться, що вберегла хазяйство! А скільки у Великій Дорозі, селах на Чернігівщині та по всій країні таких хат, куди більше ніколи не повернеться життя...